Всі публікації

Руйнація старого світу

Мюнхенська конференція з безпеки. Трансформація від безпорадності та ревізії до руйнування. Що далі?

11 Березня, 2026

Ярослав Романчук

Поширити

Світ вступив в епоху глобальних трансформацій — старі міжнародні інститути та організації, сформовані після Другої світової війни, не працюють; система безпеки з центром в ООН зруйнована. І навіть обожнюване всіма НАТО переживає екзистенційну кризу.

Демократія, як система управління, перебуває в глибокій кризі. «Наша американська демократія перебуває під загрозою. Багато хто вважає, що верховенство закону перебуває під загрозою і що ми, по суті, перебуваємо в стані конституційної кризи», - йдеться в доповіді American bar association «Report of the ABA Task Force for American Democracy».

Висновок про кризу демократії в країнах з різним рівнем доходу та розвитку підтверджує V-Dem Institute в у доповіді Democracy Report 2025 «25 Years of Autocratization – Democracy Trumped?», Ipsos Knowledge Panel в доповіді «State of Democracy Tracker» та International Institute for Democracy and Electoral Assistance в доповіді «The Global State of Democracy 2025. Democracy on the Move».

Ескалація ірано-американської, ірано-ізраїльської війни на початку весни 2026 року загрожує стати потужним дестабілізатором регіональної (Близький Схід) і світової системи безпеки. Тоталітарний, фундаменталістський режим Ірану кинув виклик не тільки Ізраїлю, але й усій цивілізації Заходу. Втягнення у військовий конфлікт великої кількості країн регіону (ОАЕ, Кувейт, Бахрейн, Ірак, Оман), та характер втягнення США та Ізраїлю – все це вказує на ескалацію IV світової війни.

I (1914-1918) і II (1939-1945) світові війни були “гарячими”. III світова війна (1945 – 1991) була “холодною” - між США, Заходом з одного боку і тоталітарною радянською імперією з іншого.

IV світова війна почалася з широкомасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року і продовжилася нападом Ірану та його зовнішнього збройного партнера Хамасу на Ізраїль у жовтні 2023 року. Ні хід військових дій, ні формат участі десятків інших країн світу, в тому числі ЄС, ні наслідки для світової системи безпеки та міжнародної системи економіки невідомі. Зрозуміло лише одне: в старому форматі, під парасолькою беззубої, імпотентної ООН, при нинішньому розібраному стані НАТО — системи безпеки вже не існуватиме.

На наших очах формується нова геополітична, геоекономічна реальність.

Фрейм для регулювання міжнародної торгівлі на сьогодні заблокований. Світова організація торгівлі безсило спостерігає за активізацією тарифних воєн і конкуренцією національних нетарифних обмежень. Параліч у міжнародній системі торгівлі визнають як уряди, так і експерти з різних дослідницьких організацій.

Торговельна політика Адміністрації президента США Д. Трампа стала потужним дизраптором не тільки економічних відносин Америки з Китаєм, Індією та Бразилією, але навіть із союзниками по трансатлантичному партнерству (ЄС, Канада, Японія, Австралія).

За закликами до свободи переміщення грошей, товарів і послуг ховається всеосяжний державний протекціонізм. Він виходить далеко за межі митних зборів і зовнішньоторговельного регулювання. За даними Global Trade Alert у світі зареєстровано такі інструменти державного інтервенціонізму у виробництво та міжнародну торгівлю, як:

фінансові гранти (13642 випадки – станом на 22.02.2026 р.);
державні кредити (9862);
фінансування торговельних угод (6963);
імпортні мита (3815);
стимули для локалізації виробництва в країні (3265).

США застосували 11985 таких заходів, Китай 9177, Бразилія – 8138, Німеччина – 4464, Італія – 3336, Канада – 3334, Індія – 3038 тощо.

На тлі унікальних проривних технологій IV промислової революції більшість урядів країн Заходу (США, ЄС, G-7, G-20) спрямовують свою енергію, увагу та ресурси або на консервацію, протекціонізм старої моделі та структури капіталу, або на одержавлення інновацій, на реалізацію масштабних комерційних проектів-місій, які, за теорією Маццукато-Родріка, мали б забезпечити довгострокові, стійкі темпи економічного зростання, генерувати ресурси для виконання 17 цілей сталого розвитку ООН.

На початку XXI століття країни Заходу, особливо Європейський Союз, активно реалізовували рекомендації теоретиків моделі держави загального інтервенціонізму. Результати цього експерименту досить точно викладені в доповіді М.Драгі про стан конкурентоспроможності ЄС.

Попри прийняття десятків стратегій, програм, планів, виділення перспективних і пріоритетних «точок зростання» і технологій, інноваційна, промислова політика Євросоюзу закінчилася фіаско.

На думку прем'єр-міністра Бельгії Барта де Вевера (Bart De Wever), висловленої на Європейському промисловому саміті в Антверпені 11 лютого 2026 року, Європейський союз перебуває «на межі екзистенційної кризи». Цей діагноз є прямим наслідком реалізації псевдонаукової теорії підприємницької держави, тобто одержавлення економіки.

Система міжнародного права розпалася на розрізнені шматки без єдиного фундаменту. Верховенство права – якого? За терміном «право» ховаються рішення і дії правителів нацистської імперії Росії, тоталітарного Китаю, ісламських фундаменталістів, мафії, численних авторитарних і гібридних режимів.

Вперше за 80 років під сумнів поставлена роль американського долара як валюти міжнародних резервів і розрахунків. «Частка долара США у світових резервах знижується через невизначеність у політиці, оскільки країни прагнуть диверсифікувати свої резерви. Згідно з даними Міжнародного валютного фонду (МВФ) про валютний склад офіційних валютних резервів (COFER), у третьому кварталі 2025 року глобальні резерви зросли до 13 трильйонів доларів. Частка долара в глобальних валютних резервах у цей період склала 56,92%. У першому кварталі 2025 року ця частка становила 58,51%».

Джерело: https://www.aa.com.tr/en/economy/us-dollars-share-of-global-reserves-shrinks-amid-policy-uncertainty/3814225 https://www.federalreserve.gov/econres/notes/feds-notes/the-international-role-of-the-u-s-dollar-2025-edition-20250718.html

Для порівняння на початку 1999 року доларові резерви становили 71,19% їх загального обсягу.

Державні пенсійні системи, як фінансові піраміди, перетворюються на пастки бідності для 90% пенсіонерів. За оцінкою ОЕСР, кількість людей старших за 65 років на 100 осіб збільшиться з 33 у 2025 році до 52 осіб у 2050 році. У 2000 році людей старше 65 років на 100 осіб населення було 22. Середній вік виходу на пенсію в країнах ОЕСР збільшився з 64,7 і 63,9 року для чоловіків і жінок відповідно до 66,4 і 65,9 року відповідно для тих, хто вступив до складу робочої сили у 2024 році.

Джерело: Pensions at a Glance 2025. OECD and G20 Indicators. OECD. November 2025
https://www.oecd.org/content/dam/oecd/en/publications/reports/2025/11/pensions-at-a-glance-2025_76510fe4/e40274c1-en.pdf

Державна система охорони здоров'я створює олігополії фармацевтичних, страхових компаній, які переносять витрати на платників податків. За даними Єврокомісії, у 2023 р. поточні витрати на охорону здоров'я склали €1720 трлн або 10% ВВП країн ЄС. У світі витрати на ці цілі у 2022 р. склали 9,84% ВВП, в зоні євро 10,77% ВВП.

Джерело: https://data.worldbank.org/indicator/SH.XPD.CHEX.GD.ZS

У 2024 році середні витрати на охорону здоров'я в країнах ОЕСР, за оцінками, склали майже $6000 на душу населення (за паритетом купівельної спроможності). Найбільші витрати були в Сполучених Штатах — вони досягли еквівалента понад $14880 на людину, що у 2,5 раза перевищує середній показник по ОЕСР.
Share

Джерело: Health at a Glance 2025. OECD Indicators. November 2025
https://www.oecd.org/en/publications/health-at-a-glance-2025_8f9e3f98-en/full-report/health-expenditure-per-capita_affe6b0a.html

Зазначимо, що Сінгапур, який створив повноцінний ринок медичних послуг, витрачає на ці цілі лише 4,9% ВВП.

Проблема в нездатності визнавати й виправляти власні помилки

У запалі боротьби з COVID центральні банки й уряди істотно збільшили рівень і глибину державного інтервенціонізму. Навіть у багатьох розвинених країнах через безпрецедентну грошову експансію були зафіксовані рекордні рівні інфляції.

Розвинені країни зіткнулися з кризою вартості життя (cost of living crisis), яка до середини 2020-х перейшла в кризу доступності (affordability crisis).

Надзвичайно м'яка монетарна та фіскальна політика різко погіршила стан державних фінансів, розбалансувала їх і штовхнула понад 100 урядів у зону високих ризиків державних боргів, дефіцитів бюджету та стагнації.

Джерело: Показники з бази даних МВФ. Жовтень 2025
https://www.imf.org/en/publications/sprolls/world-economic-outlook-databases

Істотне збільшення місця і розміру держави в економіці, активізація інструментів монетарної та фіскальної політики, коли фаворити великої держави, бюрократичного синдикату першими мали доступ до нових грошей в економіці, призвело до спотворення до структури капіталу, зростання нерівності й надування бульбашок на різних сегментах ринку (фондовий, нерухомості).

Прихильники держави загального інтервенціонізму в черговий раз поспішили звинуватити в різкому зростанні нерівності капіталізм і вільний ринок, ігноруючи очевидні факти діяльності держави.

Неомарксисти, ліві інтелектуали і полісмейкери активно експлуатують тему нерівності, вимагаючи активних заходів щодо перерозподілу багатства. Той факт, що у 2025 р. вперше в історії кількість мільярдерів перевищила 3000 осіб, але кожен четвертий у світі голодує, той факт, що у 2025 році мільярдери збільшували свій добробут утричі швидше, ніж у попередні п'ять років, що ймовірність зайняття мільярдером політичної посади в 4000 разів вища, ніж у звичайної людини, що 12 найбагатших мільярдерів мають більше багатства, ніж бідна половина людства або понад 4 млрд осіб, прихильники Великої держави активно використовують для розпалювання майнової та класової ненависті.

Як марксисти, більшовики, прихильники держави загального інтервенціонізму, вони спотворюють причинно-наслідкові зв'язки між різними економічними явищами, займаються термінологічними маніпуляціями, плутають політичну та економічну владу, а також відволікають увагу суспільства від реальної причини нерівності, формування чиновницького апарату - Держави. Розмір неринкового сектора в економіці розвинених країн (держвидатки, регуляторне навантаження, транзакційні витрати, інфляція) перевищує 60% ВВП або 65 - 70% грошових доходів домогосподарств.

При цьому теоретики і прихильники неомарксизму, соціалізму і Левіафанства продовжують говорити про кризу капіталізму, хоча цієї самої класичної моделі, заснованої на приватній власності, економічній свободі, малому державі і відкритій конкуренції на самому Заході практично не залишилося.

Зіткнення культур сучасного світу супроводжують гарячі, криваві війни між державами і всередині країн. Міазми традиційного тероризму посилилися кібертероризмом. Гібридні війни різко збільшили свою вражаючу силу завдяки широкому використанню соціальних мереж, медійних платформ і створеної тоталітарними країнами організацій (бізнес, ЗМІ, НГО, мозкові центри) м'якої сили.

Нав'язування всьому світу порядку денного Всесвітнього економічного форуму, ООН, інтелектуальних, освітніх еліт Заходу у вигляді DEI/ESG (DEI (Diversity, Equity, Inclusion — різноманітність, рівність, інклюзивність), ESG (Environmental, Social, and Governance — екологія, соціальна відповідальність, управління) породили фрагментацію всередині суспільств, поглибили кризу довіри між урядом, бізнесом і суспільством. Причому рівень довіри до уряду в порівнянні з бізнесом, медіа та НГО — найнижчий.

Джерело: Edelman Trust Barometer 2026 «Trust Amid Insularity». Edelman Trust Institute. January 2026
https://www.edelman.com/sites/g/files/aatuss191/files/2026-01/2026%20Edelman%20Trust%20Barometer%20Global%20Report_Final.pdf

Міграційна політика, ставка на мультикультуралізм ще більше посилила напругу всередині країн, призвела до появи нових політичних і громадських лідерів, які активно включилися в боротьбу за збереження традиційних цінностей.

Довіра людей була підірвана провалом численних державних програм, які були створені на гіпертрофованих страшилках. Типовим прикладом є боротьба з глобальним потеплінням і кліматичними змінами в цілому. За оцінкою шведського вченого Б.Ломборга (Bjorn Lomborg), витрати на ці цілі істотно перевищили витрати, власне, кліматичних змін. Він оцінює витрати на «промисловий комплекс з метою протидії кліматичним змінам» у понад $16 трильйонів.

При цьому не було встановлено вимірюваного впливу на температуру Землі, а ось витрати населення і бізнесу на придбання енергетичних товарів істотно зросли. Такий «зелений» порядок денний у поєднанні з іншими провалами держави підірвав довіру до неї. Ця криза була посилена тим, як уряди поставилися до епідемії COVID.

Тільки в США витрати від пандемії COVID-19 у перші 20 тижнів склали $13 трлн. Витрати світової економіки склали 14% світового ВВП 2019 року або ~$12,2 трлн. Оцінка витрат для країн зони євро 16% ВВП, для Великобританії – 19% ВВП.

Джерело: Cost of the COVID-19 pandemic versus the cost-effectiveness of mitigation strategies in EU/UK/OECD: a systematic review. BMJ Open September 2023
https://bmjopen.bmj.com/content/bmjopen/13/10/e077602.full.pdf

Наукові дослідження, опубліковані у 2024-2025 рр. з даної тематики, доводять, що рішення більшості урядів ігнорували наукові факти, а були продиктовані емоційними, політично коректними припущеннями в умовах безпрецедентного порушення прав і свобод людини. Досі ні міжнародні організації, зокрема ВООЗ, ні національні уряди не піддали глибокому науковому осмисленню свої дії та їх наслідки в умовах пандемії.

Mainstream політичні партії лівого і правого спектра, які домінували в Європі, США. країнах G-20 применшують власні провали і помилки, перемикаючи увагу на теми, які дозволяють їм виправдовувати високий рівень державного інтервенціонізму. Вони так формують медійний, політичний порядок денний за допомогою інфлюенсерів, ЗМІ, активних НГО, що люди ведуться, приймають основні тези, навіть у стані недовіри до Уряду. Карта ризиків різних країн світу, яку представляє Мюнхенська конференція з безпеки, відображає саме такий підхід до порядку денного, до сприйняття населенням ризиків і, відповідно, до схвалення дій Уряду щодо їх нейтралізації.

Оцінка ризиків — безхребетна «беззахідність» (Westlessness)

В середині 2021 року, коли Росія завершувала період підготовки до широкомасштабної війни проти України та Заходу, Мюнхенська конференція опублікувала доповідь «Між інтересами держав. Конкуренція та співпраця». Це був форум після кризового 2020 року, коли діагнозом поточного стану світу було поняття Westlessness або «Беззахідність». Вже тоді очевидною була криза Заходу, його слабкість, роз'єднаність і потурання популізму.

Тоді президент США Дж. Байден, канцлер Німеччини А. Меркель, президент Франції Е. Макрон висловили підтримку оновленню трансатлантичних відносин, партнерств між ліберальними демократіями, щоб протистояти «десятиріччю автократії». У Канади ризик «Росія» був на 10-му місці, у Німеччині – на 16-му місці, у Франції – на 25-му місці, в Італії – на 26-му місці, у США, Японії та Британії – на 10-му місці. Немає сумнівів, що Росія своїми діями повністю приспала пильність основних країн Заходу, ЄС і НАТО.

У лютому 2022 року, буквально за тиждень до російської агресії на Україну, Мюнхенська конференція опублікувала доповідь «Переломний момент. Позбавляємося від безпорадності» (Turning the Tide. Unlearning Helplessness). Ось як оцінювали ризик «Росія» основні країни Заходу: у Канади ризик «Росія» був на 17-му місці, у Німеччині – на 18-му місці, у Франції – на 23-му місці, в Італії – на 20-му місці, в Японії – на 10-му місці, у Британії на 8-му місці, у США – на 14-му місці. Серед усіх опитаних країн ризик «Росія» був на 23-му місці.

Перед нами повний провал уряду, НАТО та організацій з оцінки реальних ризиків для Заходу, його безпеки. Ключові політики країн Заходу, інтелектуальні еліти вважали важливими такі ризики, як:

«зміни клімату в цілому»;
«руйнування природного середовища»;
«екстремальні погодні явища»;
«епідемія коронавірусу»;
«кібератаки на країну»;
«економічна та фінансова криза»;
«зростаюча нерівність».

З одного боку, така карта ризиків свідчить про інфантилізм Заходу, недооцінку сили країн осі Зла в цілому і нацистської Росії зокрема. З іншого боку, такий розклад є наслідком десятиліть пропаганди, адвокатування та реалізації «зеленого» порядку денного, а також популяризації неомарксистських наративів, пов'язаних з нерівністю та необхідністю перерозподілу ресурсів. Коли політичний мейнстрим праворуч і ліворуч випускає з уваги проблему військової безпеки, коли політики, ЗМІ, інфлюенсери постійно говорять про глобальне потепління, кліматичні зміни, природні аномалії та аморальну поведінку бізнесу щодо забруднення навколишнього середовища, сформувати попит на зміну бюджетних пріоритетів на користь підтримки збройних сил є досить проблематичним.

Доповідь Мюнхенської конференції 2023 року називалася «Ре:візія» (Re:vision), роблячи акцент на двох процесах. Перший – ревізія очевидних провалів у сфері оцінки системи ризиків і безпеки світу, другий – вироблення бачення майбутнього.

У доповіді йдеться: «Дебати про різні бачення майбутнього міжнародного порядку та його керівних принципів – на Мюнхенській конференції з безпеки або в інших місцях – часто носять абстрактний і теоретичний характер. Але скрутне становище українців показує, що зіткнення різних бачень може стати питанням життя і смерті. Навіть для багатьох людей, яких цей процес не торкнувся безпосередньо, російське вторгнення є тим, що канцлер Німеччини Олаф Шольц назвав Zeitenwende, переломним моментом.

На жаль, до справжнього перелому, до того, щоб, нарешті, схаменутися і створити єдиний потужний фронт проти російського агресора, досі не дійшло. Захід не тільки не став ядром єдиного всесвітнього фронту боротьби з ворогами миру і міжнародного права, з представниками варварської цивілізації, але навіть між собою не зумів створити справжню єдність проти кричущої явної загрози – Росії.

Так, у Канади, Франції, Німеччини, Японії, США загроза «Росія» стала на першому місці, але в Італії – тільки на шостому, у Британії – на другому, а Китай, Бразилія та Індія взагалі її ігнорували. Кліматичні, екологічні, соціальні ризики настільки глибоко засіли в порядку денному Заходу, що навіть відкрита геноцидна війна нацистської Росії, десятки тисяч жертв, зруйновані міста, бомбардування мирних міст та інфраструктури не спонукали ЄС, США, НАТО до адекватних для нейтралізації даної загрози дій.

Минуло чотири роки кровопролитної широкомасштабної війни Росії проти України, Заходу і НАТО. Напередодні п'ятого року війни Мюнхенська конференція випускає доповідь «У процесі руйнування» (Under Destruction).

Світ у хаосі. Тотальна геополітична невизначеність. Інституційна турбулентність. Трансатлантична роз'єднаність. Криза демократії та державної системи ідентичності.

Захід загубився, розгубився, сховався за гучними деклараціями та вихолощеними інститутами, сподіваючись на діряві санкції проти Росії і повернувшись у звичний “травоїдний”, інфантильний порядок денний.

Так для Канади, згідно з Доповіддю про ризики 2026» «Росія» опинилася на 15-му місці. Канадці бояться США набагато більше, ніж Росії. Всі кліматичні ризики, з їхнього погляду, більш загрозливі, ніж російська війна в Україні і проти Заходу.

У Франції ризик «Росія» на шостому місці. Французів більше, ніж нацистський агресор, турбує і лякає економічна криза, зростаюча нерівність, міграція і кібератаки.

У Німеччині ризик «Росія» на 4-му місці. До трійки лідерів увійшли кібератаки на країну, зростаюча нерівність і радикальний ісламський тероризм.

Італійці вже повернулися до стану, ніби війни немає. Ризик «Росія» у них на 13-му місці. Італійці набагато більше стурбовані екстремальними погодними явищами, зміною клімату, зростаючою нерівністю, руйнуванням природного середовища та економічною кризою.

У Японії ризик «Росія» на 4-му місці, у Великій Британії – на третьому, а в США – на 15-му. Американці побоюються політичної поляризації, економічної кризи, дезінформації, розпаду демократії, торговельних воєн. Навіть дефіцит продовольства, зростаюча нерівність, автономні роботи та екстремальні погодні явища для американців становлять більшу загрозу, ніж Росія.

Висновок авторів Доповіді про стан безпеки 2026 р. дуже жорсткий, але точний:

«Світ вступив у період політики руйнування. На порядку денному стоять не ретельні реформи і коригування політики, а тотальне руйнування. Найбільш помітним з тих, хто обіцяє звільнити свою країну від обмежень існуючого порядку і побудувати більш сильну і процвітаючу націю, є нинішня адміністрація США. В результаті, через більш ніж 80 років після початку будівництва, міжнародний порядок, встановлений США після 1945 року, зараз руйнується».

У багатьох країнах Заходу набирають популярності політичні сили, у яких головне в порядку денному – руйнування. Дизруптивні порядки денні базуються на розчаруванні людей, кризі довіри та популізмі існуючого політичного мейнстріму. «В даний час як на національному, так і на міжнародному рівні політичні структури сприймаються як надмірно бюрократизовані і пов'язані з певними інтересами. Вони не піддаються реформуванню і адаптації для більш ефективного задоволення потреб населення. Результатом є нова ситуація, в якій ті, хто використовує бульдозери, кулі для знесення будівель і бензопили, часто викликають обережне захоплення, якщо не відкрите схвалення».

Висновки та рекомендації для України

Мюнхенська карта ризиків 2021-2026 років відображає суть і пріоритети політики країн світу у сфері безпеки, економіки та міжнародних відносин. Зближення і навіть повне ототожнення позицій mainstream політичних партій лівого і правого спектра призвело до їх відірваності від реальних проблем і загроз. З'явився запит і попит на політичне представництво як зліва, так і справа від ідеологічного ядра.

Наприкінці 2025 року в Європейському Союзі на запитання, чи задоволені ви тим, як працює демократія у вашій країні, ствердно відповіли 58%, негативно – 41%, функціонуванням демократії в ЄС задоволені 54% громадян країн ЄС, незадоволені – 41%.

Джерело: EP Autumn 2025 survey | EB 104.2. Eurobarometer. February 2026
https://europa.eu/eurobarometer/surveys/detail/3632

Причому є країни в ЄС, в яких кількість тих, хто вважає, що їхній голос не має значення, більша, ніж тих, хто вважає навпаки. На обличчя відчуження політичних, інтелектуальних, економічних еліт від суспільства в цілому, від звичайних людей, які змушені нести витрати дискримінаційних практик, регуляторної політики моделі держави загального інтервенціонізму.

Елітизм, нав'язування суспільству псевдонаукового порядку денного, порушення принципу рівності умов діяльності в економіці, ламання механізму «прибуток – збитки», ерозія інституту приватної власності при істотному осудуванні економіки – все це не тільки підірвало довіру до держави, але і до демократії в цілому.

Саме Уряд і теоретики моделі держави загального інтервенціонізму несуть відповідальність за створення і збільшення таких екзистенційних криз. Вони ж замість того, щоб аналізувати факти, оцінювати вплив своєї політики на всі групи населення на довгострокову перспективу, віддали перевагу популізму. Навіть країни з високим рівнем доходу, історично міцними інститутами демократії стають жертвами Левіафана. Це відбивається в цілому ряді економічних і соціальних показників, а також в якості системи безпеки та управління ризиками.

Україна, яка, згідно з класифікацією Freedom House, Economist Intelligence Unit є частково вільним гібридним режимом, за визначенням V-Dem Institute є електоральною автократією, об'єктивно не має здатності та якісних інститутів (capacity) для забезпечення високих темпів економічного зростання, ліквідації розриву в доходах населення та якості життя через модель держави загального інтервенціонізму.

Щобільше, перебування в рамках Великої держави збільшує ризики захоплення Уряду (state capture) різними лобістськими угрупованнями, які можуть прямо або опосередковано бути пов'язані з ворогами країни. Звідси перший важливий урок для України: перехід до режиму малої держави, приватної власності, економічної свободи та відкритої конкуренції – це не тільки гарантія забезпечення швидкого, довгострокового розвитку, але й оптимальний спосіб зміцнення демократичних інститутів управління та створення якісної системи національної безпеки.

Останні чотири роки (2022-2025 рр.) триває повільне переосмислення та ревізія країнами ЄС, США, G-7 і НАТО не тільки своєї політики безпеки, але й моделі соціально-економічного розвитку, тих стратегічних пріоритетів, які були обрані ними на початку XXI століття. Старі інститути та організації вже не працюють або залишаються формальними, декларативними, а нові ще не створені. Ще тільки починається боротьба ідей, пропозицій і теорій з приводу того, якою має бути світова, регіональна система безпеки, економічної взаємодії між країнами і блоками країн.

По суті справи, в середині 2020-х ми знаходимося в розриві, в прірві між непрацюючим минулим і невизначеним майбутнім. У такій ситуації грубою помилкою є механічне сліпе копіювання copy-paste правових, економічних, соціальних інститутів і систем сьогоднішнього Заходу з тієї простої причини, що сьогодні сам Захід стоїть перед серйозним, навіть екзистенційним викликом їх термінової трансформації.

Карта ризиків більшості країн Заходу показує сильну інерцію старої політики, домінацію пріоритетів розпорядників державних бюджетів. Вони повільно і неадекватно реагують на реальні загрози і ризики, зокрема на агресивну Росію, китайську експансію і провали держави.

Тому Україна для збільшення своєї ролі і місця в системі загальноєвропейської безпеки, для набуття повноцінної суб'єктності в міжнародних справах, для створення потужної матеріальної бази своїх збройних сил повинна зробити ставку на модель підприємницького зростання Мізеса-Хайєка-Шумпетера.

Тим самим Україна зможе максимально швидко нейтралізувати репутаційні, соціально-економічні витрати від всеосяжної корупції, а також різко активізувати пов'язаний по руках і ногах потенціал малого та середнього підприємництва. Такі дії дозволять подолати кризу довіри до управлінських еліт України з одного боку, і сприятимуть трансформації системи безпеки Європи з іншого.

Очевидним каменем спотикання, яблуком розбрату між США та Євросоюзом є «зелений» порядок денний, а також жорстке державне регулювання для реалізації політики DEI/ESG, мультикультуралізму та культури woke. Домінування такого колективістського, неомарксистського порядку денного в Євросоюзі є потужним гальмом його розвитку та підвищення конкурентоспроможності.

Україна не може собі дозволити інтегрувати нинішній порядок денний Євросоюзу в сфері екології, регулювання та відносин між промисловістю і державою, тому що саме він призвів до спотворення структури капіталу, накопичення кризових явищ в економіці та нехтування сферою безпеки. Тут нам потрібна чітка орієнтація на традиційні західні цінності та інститути, які зробили Захід найвеличнішою цивілізацією людства.

Ставка на безпеку в широкому визначенні в діалозі з США та Європейським союзом є ключем до повноцінного партнерства. Додаткові бонуси можна отримати, інтегруючи західних партнерів у приватні інвестиційні проєкти в Україні у сфері енергетики, інфраструктури, транспорту, фінансів та природних ресурсів.

Як для адекватного сприйняття ризиків, так і для порядку денного України критично важлива інформаційна робота, активізація горизонтальних зв'язків між структурами громадянського суспільства, інфлюенсерами, науковими, аналітичними, освітніми організаціями нашої країни з ЄС, США, G-7, G-20 та ОЕСР.

Входження найрізноманітнішими способами в інформаційне, ціннісне поле партнерів зі своїми продуктами, об'єктами нематеріальної цінності дозволяє впливати на карту ризиків Заходу і тим самим отримувати від нього те, що зміцнює нашу обороноздатність і конкурентоспроможність. Ставка переважно на контакти, діалогові майданчики органів державного управління не дозволяє розкріпачити наш країновий потенціал і сформувати в громадській думці Заходу правдиву, реалістичну картину ситуації в Україні, щоб відповідно сформулювати свої пріоритети в політиці безпеки та економічного розвитку.

Поширити

Теми

Ярослав Романчук

Президент Міжнародного Інституту Свободи ILI (Україна). Відомий український та білоруський економіст, популяризатор Австрійської економічної школи на пострадянському просторі. Спеціалізується на реформах у перехідних економіках на постсоціалістичному просторі.

Публікації автора